Центральний державний архів
громадських об’єднань України

Включити версію для поганого зору

Включити звичайну версію сайту

A

A

A


free counters


АНАТОЛІЙ ВІКТОРОВИЧ КЕНТІЙ – історик, архівіст, заслужений працівник культури України. Народився 12 квітня 1937 р. у м. Києві. Батько – Кентій Віктор Андрійович – учасник Першої та Другої світових війн. У міжвоєнний період займався кінним спортом у складі київського товариства “Спартак”. У 1938 р. виграв першість СРСР у дисципліні висотно-дальнього стрибка на коні, а також ставав рекордсменом УРСР в інших кваліфікаціях кінних змагань. У липні 1941 р., Віктора Андрійовича мобілізували до лав Червоної армії. Наприкінці війни родина отримала звістку, що він зник безвісти у січні 1944 р. Мати – Катерина Гаврилівна – походила із селянської родини, працювала на різних роботах аби в такий непростий час вберегти дітей – Анатолія і старшу доньку Любов та виховати їх гідними та освіченими людьми. Рання втрата батька, страшний період нацистської окупації, тяжкі повоєнні будні наклали певний відбиток на формування характеру і світогляду Анатолія Вікторовича.

Після закінчення в 1955 р. київської середньої школи № 155, він пішов працювати учнем слюсаря Молотовського райпромкомбінату м. Києва. Впродовж 1956-1959 рр. проходив службу в армії, згодом, до 1965 р. працював слюсарем на заводі ім. Артема у Києві. Паралельно, протягом 1962-1968 рр., Анатолій Вікторович навчався на вечірньому відділенні історичного факультету у Київському державному університеті ім. Т.Г. Шевченка, який закінчив з відзнакою, здобувши спеціальність історика, викладача історії та суспільствознавця.

Архівну діяльність А.В. Кентій розпочав у 1966 р. на посаді старшого наукового співробітника Центрального державного історичного архіву, а згодом працював на різних наукових і керівних посадах у державних архівах та Головному архівному управлінні при Раді Міністрів УРСР. Так, у 1968-1970 рр. він обіймав посаду старшого інспектора організаційно-методичного відділу, а протягом 1970-1979 рр. виконував обов’язки помічника начальника Архівного управління (з 1974 р. – Головне архівне управління). У ці роки А.В. Кентій долучився до роботи з підготовки першого у нашій країні довідника “Державні архіви Української РСР” (1972), ставши одним із його авторів-упорядників.

1980-ті – початок 1990-х років пов’язані з роботою Анатолія Вікторовича у секторі партархіву Інституту історії партії при ЦК Компартії України: з січня 1980 р. – інструктором, а з вересня 1989 р. – старшим науковим співробітником. До кола різноманітних питань, якими він опікувався, входило вирішення завдань науково-методичного керівництва партійними архівами обласних комітетів КПУ та вдосконалення науково-технічного опрацювання архівних документів, зокрема Українського штабу партизанського руху тощо.

Зі здобуттям Україною незалежності перед архівістами постали принципово нові масштабні завдання: реформування архівної справи, її демократизація і деполітизація, створення відповідної нормативно-правової бази, розширення доступу до архівних документів, розгортання наукових досліджень в галузі архівознавства та документознавства, організація діяльності архівних установ на нових засадах господарювання, подальший розвиток архівної системи, до якої згідно з Указом Президії Верховної Ради України від 27 серпня 1991 р. увійшли партійні архівні установи. У цей період А.В. Кентій у складі однієї з робочих груп спеціалістів активно займався питаннями приймання на державне зберігання документів із поточного архіву ЦК КПУ. Крім того, у зв’язку із створенням Центрального державного архіву громадських об’єднань України необхідно було здійснити комплекс заходів з інтегрування партархіву до системи державних архівів України.

З метою їх реалізації, перебуваючи з жовтня 1991 р. на посаді головного зберігача фондів ЦДАГО України, Анатолій Вікторович працював над організацією відповідно до правил роботи державних архівів упорядкування документів поточного діловодства ЦК КПУ, забезпеченням широкого доступу дослідників до документів, здійсненням переходу на нові форми обліку та планово-звітної документації.

У 1992-1997 рр. А.В. Кентій повернувся на роботу в Головне архівне управління при Кабінеті Міністрів України, де, обіймаючи посаду начальника відділу зберігання та обліку Архівного фонду України, опікувався проблемами забезпечення збереженості архівних документів та здійснення їх обліку на загальногалузевому рівні. Особлива увага приділялася ним удосконаленню нормативно-методичного забезпечення відповідного напряму та здійсненню комплексу практичних заходів, спрямованих на поліпшення умов зберігання документів; посиленню надійності й безпечності експлуатації будівель, споруд та інженерних мереж; підвищенню вимог до контрольно-пропускного режиму, протипожежного захисту в державних архівах тощо.

Анатолій Вікторович вдало поєднував архівну працю із науковими дослідженнями. Він не боявся гострих тем, адже опирався на архівні джерела, наукові праці, мемуарну літературу, епістолярну спадщину, що давало можливість усебічно й зважено оцінювати історичні факти та суспільні процеси, які відбувалися в Україні. Упродовж 1998-1999 рр. А.В. Кентій входив до складу робочої групи істориків при Урядовій комісії з вивчення діяльності Організації українських націоналістів і Української повстанської армії. Саме в цей період Анатолій Вікторович написав низку наукових праць з історії української національно-визвольної боротьби. Серед фахівців його розробки вважаються найзмістовнішими дослідженнями з цієї проблематики, зокрема: “Українська військова організація (УВО) в 1920-1928 рр.: короткий нарис” (1998), “Нариси історії Організації українських націоналістів (1929-1941 рр.)” (1998), “Нариси історії Організації українських націоналістів в 1941-1942 рр.” (1999), “Українська повстанська армія в 1942-1943 рр.” (1999), “Українська повстанська армія в 1944-1945 рр.” (1999), “Нариси боротьби ОУН-УПА в Україні (1946-1956 рр.)” (1999).

Останні роки свого життя (1997-2010), які стали апогеєм творчої біографії історика-архівіста, Анатолій Вікторович присвятив роботі у ЦДАГО України: спочатку був головним хранителем фондів, а потім – провідним науковим співробітником у відділі використання інформації документів. Протягом 2001-2009 рр. ним упорядковано окремі фонди радянських партизанських з’єднань та загонів, особові фонди партизанських командирів; документи громадського об’єднання “Народний Рух України” тощо. Неперевершеним взірцем професійної майстерності, яка ґрунтується на глибоких знаннях енциклопедичного рівня, стало наукове впорядкування Анатолієм Вікторовичем колекції документів “Український музей в Празі”. Йому вдалося зробити низку відкриттів у вивченні епістолярної спадщини української еміграції. В процесі наукового опрацювання були виявлені та ідентифіковані листи голови Директорії і головного отамана військ УНР С. Петлюри до колишніх представників УНР – відомих українських громадсько-політичних діячів К. Мацієвіча та В. Садовського; листи голови Проводу ОУН Є. Коновальця, секретаря Проводу українських націоналістів В. Мартинця та ін. За його безпосередньої участі підготовлено путівник по фондах ЦДАГО України, розпочато виявлення унікальних документів у фондах архіву.

Він є автором понад 80-ти наукових статей, повідомлень і публікацій із різноманітної тематики, які побачили світ на шпальтах українських фахових наукових журналів, енциклопедичних видань та газет. Він є автором ґрунтовних наукових праць: монографій “Збройний чин українських націоналістів. 1920-1956. Історико-архівні нариси в 2-х томах” (2005, 2008) та “Війна без пощади і милосердя: Партизанський рух в тилу вермахту в Україні. 1941-1944 рр.” (2005, у співавторстві); унікального науково-довідкового видання “Україна партизанська. 1941-1945 рр. Партизанські формування та органи керівництва ними” (2001, у співавторстві). А.В. Кентій був упорядником низки збірників документів: “Провісники свободи, державності і демократії: Документи і матеріали. До 20-ї річниці створення Народного Руху України”, “Українська політична еміграція 1919-1945: Документи і матеріали”; співупорядником серії видань “Літопис УПА”. Його наукові розробки постійно публікувалися у профільному журналі “Архіви України”; він є автором низки статей, що ввійшли до багатотомного видання “Енциклопедія історії України”; понад 10 років читачі газети “Сільські вісті” знайомилися з його публікаціями та підготовленими ним добірками документів на різноманітні теми XX ст. Наукові праці А.В. Кентія є незаперечним внеском у розвиток вітчизняної історичної науки, вони відомі історикам не лише в Україні, а й далеко за її межами.

За вагомий особистий внесок у розвиток архівної справи, високий професіоналізм А.В. Кентій нагороджений орденом “За заслуги” ІІІ ступеня, медаллю “Ветеран праці”, Грамотою-подякою Президента України та йому присвоєно звання “Заслужений працівник культури України”. Рішенням Київської міської ради від 12 жовтня 2017 року у м. Києві одна з вулиць була названа його іменем.

Анатолій Вікторович пішов з життя 23 лютого 2010 р. в розквіті творчих сил, так і не встигши реалізувати низку планів та ідей. Він був не лише професійним архівістом і талановитим істориком, який понад 40 років присвятив архівній справі, для багатьох він був учителем і наставником. Його поради як науковця і як людини, наповнені професійним досвідом і життєвою мудрістю, дані від щирого серця, були й залишаються для багатьох орієнтиром у житті.